СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ
(330-379)
"Василій, - каже Сл. Б. митр. А. Шептицький, - це чоловік всебічно освічений в усіх науках тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець св. Письма, знаменитий догматист і полеміст у боротьбі проти аріян" (Аскет, твори св. О. Н.В. В.).
Французький автор, Жан Рівієр у своїй студії "Святий Василій, єпископ Кесарії" накреслив велич особи св. Василія цими словами: "Св. Василій - це одна з найсвітліших і найславніших постатей старинної грецької Церкви. Уже його сучасники були йому дали ім'я Великий. Він аскет з покликання й людина чину зі своєї природи. Він аскет, єпископ, бесідник, учитель, богослов і вчений. Він без найменшого сумніву є найдосконалішим представником Церкви свого часу."
Британський дослідник життя і творів св. Василія Л. Кларк говорить: "У ньому світ зі здивуванням бачив зразок одного з найкращих умів свого віку. Вихований у великому університеті і вишколений у кля-сичній культурі, він свої великі досягнення складає в жертву на престолі аскетичного життя" (св.Вас. Вел.).
Великодушність, безкомпромісовість, пламенна любов до Бога і ближнього та непохитна віра - це знаменна риса його невгнутого характеру. П. Гюм-берклод, автор твору "Аскетична наука св. Василія", на цю прикмету св. Василія звертає особливу увагу: "Коли Василій, - каже він, - раз на щось рішився, то йшов до мети за всяку ціну. Таким він останеться на ціле своє життя. Ця риса його характеру перейшла на його аскезу. Коли він поставить якийсь принцип, то він опісля тягне з нього всі консеквенції. І не можна в нього просити ані відхилення набік, ані виїмку."
Особа св. Василія незвичайно популярна, зокрема в нашому народі. Дехто навіть можливо гадає, що він українець.
Василій Великий був грек. Близька його батьківщина - це Кападокія, (у теперішній Туреччині), із столицею в Кесарії. Там жила Василієва родина. Першим його вчителем був таки його рідний батько, теж Василій, старший. Вищі студії завершив його син в Атенах. Між роками 357-358 Василій відбув подорож по тодішньому християнському Сході, щоб ознайомитися з чернечим життям.
Після повороту в Кападокію береться засновувати чернецтво на нових аскетичних засадах: створює т. зв. кеновійне життя - гуртожиток. У написанні чернечих правил допомагає йому його товариш студій - Григорій Назіянський. Новий тип чернечого подвигу характеризується цим виразом: „спільна молитва, спільна праця, спільна трапеза". Василієві ченці стають незабаром подвижниками літургійного, душпастирського й доброчинного життя Церкви. Очі загалу звертаються на їхнього настоятеля.
Рік 364 стає межею на життєвому шляху Василія: Євсевій, Єпископ Кесарії Кападокійської, покликає собі його на помічника. Шість років перегодом, після смерти Євсевія, Василій очолює цю розлогу церковну область. Новий владика виявляє небуденний організаторський хист: перевиховує духовенство, розбудовує шкільництво, розгортає широкозакроєну доброчинну акцію, якої наочним свідком стає ціле добродійне місто "Василіяда". Василій виявляється безстрашним захисником Нікей-ськосо Собору (325 p.). З усією рішучістю протиставляється аріянським цісарям Юліянові й Валентові, з готовістю віддає за Христову віру своє життя. Правди віри захищає він зокрема пером. Ось короткий перелік творів св. Василія; "Проти Евномія", "Про Святого Духа", " Шестидення", "Гомілії", "Коментарі" на Святе Письмо". Для ченців він уклав 55 ширших і 313 коротших правил. Написав також більше ніж 300 листів.
Кападокійський владика помер 1 січня 379 року, ледве вступивши на поріг 50-го року свого життя. Останні його слова були:
"Господи, в руки Твої" передаю духа мого". В історію ввійшов він з почесним названням "Великий". Укладені ним "Чернечі устави" лягли в основу нового типу аскетичного подвигу. У Західній Церкві пристосував їх св. Венедикт, у Східній - святий Теодор Студит. І саме цю вітку прищеплено відтак на Українській Землі за почином святого Теодосія. "Устав" його XVII ст. оновив митрополит Рутський і передав василіянам дальших поколінь, які й тепер ступають слідами свого духовного Батька.
о. P. Головацький, ЧСВВ
ПРО ЧЕРНЕЧІ ПРАВИЛА СВ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО
Василій Великий своїми чернечими правилами назавжди записався золотими літерами в історії чернечих спільнот у киновіях. Німецький історик Фридрих Гайлер про значення його правил для чернецтва так каже: "Побіч Антонія і Пахомія жодна особистість Східної Церкви не мала такого сильного впливу на чернецтво як Василій. Він спільножитньому чернецтву, що йому св. Пахомій надав першу зовнішню форму, дав внутрішню біблійну й теологічну основу" (Східні Церкви).
Його правила подають основи християнської й чернечої аскези на основі св. Євангелії. З тієї причини вони завжди і всюди були і є актуальні і мають свою постійну вартість. І тому-то вони мали велику повагу й пошану в різних засновників монастирів.
ПРАВИЛА СВ. ВАСИЛІЯ І СВ. ЄВАНГЕЛІЯ
Правила св. Василія - це властиво св. Євангелія в практиці. Це науки й вислови св. Євангелії укладені в систему, принципи й закони, пристосовані до щоденного життя. "Св. Василій так уживає св. Письма, - каже митр. А. Шептицький, - так уміє його вискази примінювати до життя, так ними орудує, так одні одними пояснює, так їх подає слухачам, що неначе нічого свого не додає, наче його наука це лиш наука св. Письма. Він тільки її порядкує, зіставляє, пригадує, а сам наче усувається. Тому-то й аскеза св. Василія робить таке могутнє, таке велике враження і так безпосередньо промовляє до душі словами св. Письма" (Аскет. Твори св. О. Н. В. В.).
Тому, що правила св. Василія базуються на скелі св. Письма, у них велика глибина думки, бо його наука властиво не його, але Христова, Божа, св. Євангелії. Він сам каже: "Богонатхнене Письмо має безконечну глибінь премудрості" (Про Віру).
Дослідник аскези св. Василія В. Ніґґ дає таку оцінку його правилам: "Василієві правила перетривали всі буревії історії, і донині вони залишилися міродатними у східному чернецтві. Вони мусили бути чимсь незвичайним, коли через 16 століть безчисленним монахам служать за напрямний дороговказ" (Про таємницю монахів).
На думку св. Василія Великого, жити чернечим життям - це жити й віддихати св. Євангелією в щоденному житті.
ПРАВИЛА СВ. ВАСИЛІЯ ВІЧНО АКТУАЛЬНІ
Св. Письмо ніколи не старіється. Воно завжди живе, свіже й актуальне для всіх часів і всіх народів.
Тож і правила св. Василія, маючи за основу св. Письмо, вічно живі, свіжі й актуальні. Аскеза св. Василія наскрізь життєва, здорова, природна. Тут немає тих дивних і надзвичайних явищ, що про них стільки читаємо в житті перших єгипетських пустельників. Тут усе нормальне, природне: молитви, пости, покути, праця. "У св. Василія, - каже Л. Кларк, - цілковитий брак мови про чуда, ясновидіння, чудесні уздоровлення, візії і конфлікти з дияволами, які грають таку велику ролю в єгипетських пустельників" (Св. Вас. Вел.).
Хоча аскеза св. Василія вимагаюча, то одначе він уміє зберегти золоту середину: ані забагато, ані замало. Він для кожної справи й чесноти ставить золоте правило: "Треба всюди берегтися того, що не в міру, не впору - не влад. Завжди одне з цих трьох справляє, що переходить у зло, те зло видається за добре" (К. Пр. 68).
Св. Теодор Студит (+826) своїм монахам так поручав св. Василія: "Хто за ним іде, іде за св. Духом, а хто йому не вірить, той не вірить Христові, що через нього говорив" (Ґ. Шнайдер: Св. Теод. Студит).
ПРАВИЛА СВ. ВАСИЛІЯ - ОСНОВА КИНОВІЇ
Св. Василій своїми правилами й аскезою кладе тривкі основи під чернече життя в монастирях. Він ясно й переконливо доказує вищість спільного життя над пустельним. У Ширшім Правилі 7-ім він навчає: "Знаю, що спільне життя з багатьох причин корисніше. Передусім тому, що ніхто з нас для себе не вистачає. У заспокоєнні потреб тіла потребуємо взаємної помочі. У повній самоті не легко пізнати свої помилки, бо нема кому дорікати і лагідно з любовчю справити. Крім того, брак у тім житті вправи в чеснотах. Чоловік не пізнає ані схиблень, ані поступу. Просто, усунена всяка нагода до сповнення Заповідей. Як покаже покору, коли нема перед ким упокоритися? Супроти кого матиме милосердя, коли зірвані всякі зв'язки з людьми. Якже буде вправлятися в терпеливості, коли йому ніхто ніколи не противиться?.. Так, спільне життя братів - це дійсно поле духовної боротьби, добра дорога поступу, безупинна вправа і розважання Божих Заповідей. Ціль такого життя - Божа слава за заповідями Господа, нашого Ісуса Христа".
"З усіх заслуг, що їх Василій доконав для чернецтва, - каже Л. Кларк, - заведення спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб про нього пам'ятати... Тому треба його уважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя" (Св. Вас. Вел.).
Найкращу похвалу для правил св. Василія дає наш найкращий його знавець і вірний син св. Василія сл. Б. митр. А. Шептицький, ЧСВВ: "На його правилах, - каже він, - освячувалися святі нашого Чину. Вони були школою для низки всіх тих, що їх злічити не можна, від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студита, аж до святих Антонія і Теодосія Печерських, і св. Йосафата, що з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву й наш народ." (Вступне слово до Витягу із Правил св. В. В. - митр. Иосифа Рутського").
У наступних сторіччях, по смерті св. Василія, його Правила стають знані й улюблені в цілій Візантії. Славні палестинські подвижники, як преп. Євтимій Великий (+473), преп. Теодосій Киновіярх (+529), преп. Сава Освященний (+331, які заснували великі лаври, в особливий спосіб цінили правила св. Василія.
За єрусалимського єпископа Івана (+417) Устав св. Василія був заведений у монастирі на горі Кармелю. Преп. Атанасій Атонський (+1000)- засновник лаври на Атосі, дуже поручав своїм монахам твори св. Василія.
Він переконливо і ясно виказує, що тільки у спільноті є найкраща нагода практикувати Божі заповіді і всі чесноти, що їх поручає св. Євангелія. Тож погляньмо на приписи його правил:
1. Новіціят: Св. Василій не дозволяє приймати когонебудь, як це робив св. Пахомій. Відносно кандидатів він поручає велику осторожність і второпний вибір. Під час проби треба пізнати кандидата і його минуле. Треба досвідчати його витривалість і готовість на все. "Треба переконатися, - каже він, - чи кандидат готовий на кожне упокорення, чи готов приймати найнижчі роботи, коли йому накажуть" (Ш.Пр.10). По успішній пробі можна прийняти новака до чернечої спільноти.
2. Обіти: Після новіціяту кожний при свідках складає на руки єпископа обіти послуху, чистоти й убозтва. Св. Василій знає тільки постійні і досмертні обіти. Він не узнає відклику чи звільнення з обітів. "Хто раз склав обіти, - каже він, - то повинен себе віддати Богові так, як який предмет Йому посвячений" (4 А.Б.). Він також вимагає повного, досконалого й досмертного послуху. З усіх обітів він ставить послух на першому місці й уважає його основою спільного життя.
Щодо зберігання чистоти він звертає увагу на силу пристрасті, змисловості та конечність безнастанної боротьби за чистоту. Він показує її красу і заслуги та подає засоби до її збереження.
Убозтво, на думку св. Василія, має бути добровільне, досконале й досмертне. Воно обіймає всі матеріяльні добра: речі, справи, потреби. Він не визнає навіть найменшої приватної власности. Щодо вживання речей він ставить золоте правило: "Мірою вживання є необхідна конечність життя" (К. Пр. 70). "Скарбом монаха, - каже він, - є життя без власности, самота тіла, скромність одежі" (З А. Б.).
3. Молитва: Св. Василій уважає молитву за становий обов'язок монахів і їх головне завдання. "Життя монахів, - каже він, - нехай буде часом молитви" (4-А.Б.). Монах св. Василія завжди, всюди і майже безнастанно молиться: в церкві, в келії, під час відпочинку, удень і вночі.
Між різними духовними вправами перше місце в нього займає псалмодія - спільна молитва в хорі. Таку молитву він називає наслідуванням ангельських хорів.
4. Праця: Св. Василій ставить засаду: "В монастирі кожний мусить мати фізичне чи умове заняття. Молитва й праця це два головні завдання, якими монах освячує своє життя."
5. Пожива: Пожива має бути проста, невибаглива, дешева. Страви з городини, за напій вода, м"ясо у виняткових випадках. "Мета їжі, - каже він, - потреба життя" (К.Пр. 136).
6. Одежа: Щодо одежі він ставить правило: "Ціль одежі одна: бути прикриттям для тіла, щоб вистачала на зиму і на літо" (Лист 2).
7. Настоятель: Він на першому місці духовний батько монахів. Без нього не може існувати спільне життя. Тому послух для настоятеля - це одна з головних основ спільного життя. До особи настоятеля він ставить великі вимоги. Його волі всі підчиняються, він про все рішає, всьому надає тон і за все відповідає. Він учить усіх сповняти Божу волю, за провини накладає покути і кожний відслонює йому тайни свого серця. Вищезгаданий автор В. Ніґґ так оцінює заслуги св. Василія для киновії:
"Св. Василій уклав свою душу в киновійне життя. І в тім його безсмертна заслуга, яка назавжди останеться зв'язана з його іменем. Він зробив любов до ближнього осередною точкою, без якої нема досконалости".
о. Юліян Катрій, ЧСВВ
ВАСИЛІЯНСЬКИЙ ЧИН СВЯТОГО ЙОСАФАТА
Разом із християнством на українські землі прийшло і чернече життя, яке випливає з християнського благочестя...! золотими буквами вписалось чернецтво в історію Київської Русі. А звершували ті ченці свій подвиг, згідно з навчанням та прикладом великих учителів монашого життя Східної Церкви, між якими вирізнився св. Василій Великий, Отець вселенської Церкви, котрий жив у ІУ сторіччі. Як на Сході, так і на Заході його вважають основоположником спільного чернечого життя, а на його аскетичних і моральних Правилах взорувались такі святі провідники монашого життя як: Сава Освященний, Бенедикт з Норчії (Італія), Теодор Студит, Теодосій Печерський.
Тому ченці, які в УП ст. за часів іконоборства втекли з Візантії до Південної Італії і там заснували численні монастирі, згодом почали уважати св. Василія Великого своїм Отцем і називати себе "василіянами", подібно як послідовники св. Бенедикта -"бенедиктинами". Пізніше термін "василіяни" прийняла папська канцелярія, а від неї й інші держави, і східних ченців у ХУІ ст. на українських та білоруських землях державні й церковні документи також почали називати "василіянами".
Наприкінці ХУІ ст., коли укладено Берестейську унію, усіх монастирів на Русі було понад 200, а ченців близько 1000. Тоді монастирі були незалежні один він одного і кожен підлягав єпископові тієї єпархії, в якій він знаходився.
На початку ХУІІ ст. київський митрополит Йосиф Велямин Рутський разом із св. Йосафатом Кунцевичем задумали скріпити Берестейську унію і поширити вплив з'єднаної Церкви поза межі Київської митрополії. Йосиф Рутський узявся за виховання нового покоління ченців і заснував чин, метою якого було, перш за все, дати з'єднаній Церкві святих і вчених єпископів, котрих вона так потребувала.
На першому чернечому соборі, що його митр. Рутський скликав 1617 р. до Новгородович, на Білорусі, окремі монастирі (Вільно, Битень, Жировиці, Новгородок та Мінськ, в яких нараховувалось близько 100 ченців), об'єднались в один Чин, під проводом одного настоятеля-протоархимандрита. Спираючись на духовність св. Василія Великого і використовуючи практичні правила західних чинів, митр. Йосиф Рутський уклав для своїх ченців Правила, які до сьогодні є основою нашого чину.
У половині ХУШ ст. (1743 року), у двох василіянських провінціях, Литовській і Руській, було вже 195 монастирів та 1145 ченців, число яких у 1772 року зросло до 1235, з яких майже 1000 були священиками.
Коли наприкінці ХУШ ст. ціле Правобережжя, Волинь та вся Білорусь опинились у кордонах Російської імперії, царський уряд зліквідував й загарбав 91 монастир, а близько 900 василіян наказав ув'язнити або розстріляти.
Від цілковитої ліквідації врятувалось тільки 50 монастирів, які 1772 р. опинились у межах Австрійської імперії. Під Австрією, під час т. зв. Йосифінських реформ, Василіянський чин, подібно як інші чернечі чини, зазнав різних обмежень, і багато монастирів було зліквідовано. У дуже занедбаному стані збереглося тільки 14 монастирів, які 1882 р. приступили до Добромильської реформи, яку наказав перевести папа Лев XIII. Під впливом цієї чернечої обнови, яка відбулась у Добромильському монастирі під проводом оо. Єзуїтів, Василіянський чин отримав новий повштовх до плідної діяльності. Саме вихованці цієї реформи стали місіонерами в Бразилії, Канаді, З'єдинених Стей-тах Америки та в Аргентині. Це вони переорали місійними проповідями майже всю Галичину, а відтак Закарпаття.
У 1939 року Василіянський чин складався вже з трьох провінцій (тобто областей): Галицької, Закарпатської й Американсько-канадської та віцепровінцій в Бразилії. До них незалежало 49 монастирів та 650 ченців. Під час останньої світової війни та після неї постало ще три василіянські провінції - Румунська, Угорська й Чехословацька.
До 1949 року комуністична влада зліквідувала всі європейські василіянські провінції та позамикала й загарбала всі монастирі (31), а понад 250 ченців розігнала чи вивезла до сибірських концтаборів, у яких деякі безслідно пропали.
Як василіяни, вони могли діяти тільки в Югославії (де їх було 5) та в Польщі. Для цих останніх 1946 р. створено окрему делеґатуру, яка 1993 р. стала віцепровінцією.
Не місце тут розповідати, яке було життя василіян під комуністичним режимом. Вони, як тільки могли, підпільно працювали і в ті важкі часи навіть придбали собі горстку нових послідовників.
Щодо василіян у заокеанських провінціях (Канада, ЗДА, Бразилія та Аргентина), то вони сьогодні мають там 31 монастир і біля 250 ченців.
Після падіння комуністичних режимів у країнах Східної Европи чернечим чинам привернено свободу діяння, але вона не всюди однакова.
В Україні знову відновлено дві Василіянські провінції: Найсвятішого Спасителя та Святого Миколая, яка тимчасово об'єднана з провінцією Найсвятішого Спасителя, з огляду на мале число членів. Відновились і василіянські провінції в Румунії, Угорщині й Словаччині. Крім згаданих провінцій, добре розвивається віцепровінція в Польщі, яка ніколи не була скасована.
В Україні Василіянському чинові вже віддано 14 монастирів. В Галичині: Бучач, Гошів, Добромиль, Дрогобич, Золочів, Жовква, Івано-Франківськ, Краснопуща, Крехів, Кристинопіль, Лаврів, Львів, Підгірці та Улашківці, і три на Закарпатті (Мале Березно, Імстичів та Боронява). Чинові ще не повернено у власність невеликі резиденції в Буковій, Михайлівцях та Чорткові і два великі монастирі на Закарпатті: Мукачеве та Ужгород.
В роках 1991 - 1995 відкрито ще 9 місійних станиць, більшість з яких у Східній Україні; в них працює близько 20 василіян.
Головним полем діяльності василіян, як і раніше, залишається душпастирська праця, зокрема обслуговування парафій.
Як і раніше, по всіх провінціях підтримується і навіть зростає місійна та реколекційна діяльність. Щодо видавничої діяльності, то Василіянський чин має три власні друкарні: в Торонто - Канада, у Прудентополісі - Бразилія, та в Жовкві - Україна.
При друкарнях існували й далі існують видавництва. У Канаді й Бразилії видавнича діяльність зменшилася, бо поза межами України вже майже нема для кого видавати газети, журнали чи книжки українською мовою. Зате вона сильно зростає в Україні, де у Львові діє видавництво "Місіонер" з Друкарнею у Жовкві.
При Головній Управі в Римі діє видавництво "Записки Чину святого Василія Великого", яке після Другої світової війни, крім 15 томів "Записок" (тобто статтей на різні церковні теми), видало 49 наукових монографій та 55 великих томів документів з ватиканських та римських архівів, що стосуються історії Української Церкви. Римське василіянське видавництво також видрукувало декілька цінних книжок, якими тепер в Україні користується велике число людей (наприклад: Святе Письмо, перекладене з оригіналів українською мовою, Молитвослов, Типик, Кодекс Канонів Східних Церков та 84 томи "Української Духовної Бібліотеки").
Майже в кожній провінції Василіянський чин має свій новіціят - тобто дім, у якому виховуються молоді ченці. Крім того, більші провінції повинні мати дім студій для своїх ченців.
Від 1904 р. василіяни є ректорами й духівниками Папської Колегії св. Йосафата в Римі, де студенти з наших єпархій підготовляються на священиків.
Почавши від 1939 p., василіяни також ведуть "Українську радіопрограму" з Ватикану. Крім Божественних Літургій у неділі і свята, щодня увечері і вранці передається 20-ти хвилинна програма на різні релігійні теми.
Василіяни вже майже 400 років працюють і посвячують свої сили для розбудови Греко-Католицької Церкви і будуть це робити й далі, бо їх до цього покликав св. Йосафат і митрополит Йосиф Рутський.
о. Діонісій Ляхович, ЧСВВ, протоархимандрит
Головна
